Історія школи

Школо моя величава,

Ти дивишся вікнами у світ,

Наче букет повя'язала

Мрії окрилених літ.

На території нашого села (як уже відомо з архіву) 1869 року знаходилась однокласна школа, яка іменувалась церковно-приходською. В ній навчалося 67 хлопчиків. Від  громадськості вчителю платили 100 карбованців. Грамоти навчали священники, в тому числі і наш односельчанин Олександр Феоктистович Зінкевич.

В 1914 році на кошти селян була збудована двоповерхова школа, але  другий поверх довелося зняти, бо не витримував фундамент. Залишилось всього два класи і кабінет директора. Тоді ж, 1914 року, прийшло в школу навчати дітей грамоти молоде подружжя - Степан Мойсейович Лисак з дружиною Онисією Євменіївною, обоє родом з села Пиріжна. Степан Мойсеєвич був першим директором однокласної школи. Пізніше школа стає тригрупною.

Степан Лисак був членом призидії просвіти, служив у царській армії офіцером. Після революції  був  мобілізований до армії Денікіна і Петлюри, тому він виступав проти гетьмана, за що його арештували і позбавили права жити в своєму селі Періжна. Степан Мойсейович з дружиною виїхав на  Буковину, в село Шилівці Хотинського району Чернівецької одласті, де став учасником встановлення радянської влади. Він очолив школу, в якій пропрацював директором тривалий час. В роки Великої Вітчизняної війни організував збір коштів - 66 тис. крб., за які було виготовлено військовий танк, названий "Шилівський селянин". За це надійшла вітальна телеграма від Йосипа Сталіна і генерал-майора танкових військ Ликодаєва.

Степан Мойсейович володіє декількома іноземними мовами. Був нагороджений знаком "Відмінник освіти". Пережив голод, війну і розруху. Він знав справжню ціну життя, чому навчав не лише учнів, а й своїх доньок - Любов Степанівну та Віру Степанівну, які продовжили династію. На його місце з Кодими прийшов Гіль з дружиною. Вони теж вдвох  навчали  дітей , а проживали в приміщенні старої школи. Після встановлення радянської влади  в селі розгорнулася робота з  ліквідвції неписьменності, 75% якої село успадкувало від царизму. Для ліквідації неписьменності були створені лікнепи, до роботи  в яких  залучались  учетилі  та працівники культурно-світніх установ. З часом неписьменність ліквідували. В селі була організована єдина трудова школа, навчання в якій було безкоштовним. В 1924 році в цій школі в трьох групах нараховувалось 120 учнів, з них 119 українців і один єврей. Після 1924 року школа стала чотирикласною. Вона поповнювалась учнями, а приміщення на всіх не вистачало. Тому навчались в одній кімнаті два класи: з одного боку - перший клас, з другого - другий, в іншій кімнаті - 3 і 4 класи. Навчання було двозмінним: одні - зранку, інші - після обіду.

В 1925 році директором школи  став Михайло Іванович Навгустов , який переїхав з селища Бершадь з дружиною Марією Володимирівною. Через нестачу приміщення школу розмістили ще й хаті Никифорчук Ганни  Несторівни.

В 1934 році школа  з чотирикласної стає семерічною і розміщується ще й у колишній сільській управі та сільському клубі . В той час навчали дітей Зарванський (українська мова  і література), Ніна Юхимівна  Чекан(російська мова та література), яка була дочкою священника і після смерті батька в 1934 році переїхала з матір'ю Надією Олексіївною з Шарапанівки, що на Вінничині, в наше село. Проте, що вона є попівною, в той час доводилось замовчувати. Вчителювали Мотрона Пантеленймонівна, Микола Матвійович, Тетяна Іванівна, Лідія Фризонівна, Олександра Опанасівна, Тетяна Йосипівна, Олексій Миронович Андріяш, Федір Ліхтерійович Сібіковський, Олександра Мойсеївна, Порфирій Гнатович Овчар, Юрій Мар'янович Котинський (викладав німецьку мову, під час війни був підпільником) . В роки окупації школа належала до Чечельницької управи Балтського повіту. На уроках вивчали Закон Божий.

Після війни вчителі часто змінюваличя, на місце одних приходили інші. Це Микола Павлович Овчаренко, Дмитро Калинович Піддубний, Тетяна Володимирівна, Іван Іпатійович Яценко з дружиною Галиною Устимівною, Руденко Іван Федорович з дружиною Ольгою Олександрівною Бейлапчі.

З 1946 року за направленням райнаросвіти директором семінаричної школи працює Олександр Федорович Пасаїта. В 1950 році його змінює  Володимир Антонович Добрянський, в 1952 році шкільні справи приймає новий директор Володимир Євдокимович Волошко, в 1953 році взяв на себе керівництво школою Борис Миайлович Ободовський, який очолював її 26 років. Б.М.Ободовський був прекрасним педагогом, істориком, організатором. Бориса Михайловича шанували люди за інтелегентність, за увагу і повагу до людей, який він  завжди був готовий допомогти у вирішенні багатьох питань. Він пройшов загартування у Великій  Вітчизняній війні. Бог нагородив його вродою, силою, добротою, любов'ю до знань, до всього нового. На жаль, хвороба, а потім передчасна смерть перервали життєдіяльність цієї чудової людини.

В 1960 році школу реорганізували у восьмирічну. При активній участі директора Б. М. Ободовського в 1974 році вона була добудована зі спортзалом, їдальнею та шкільною майстернею. В цей час заклад поповнився новими вчителчми: Дудник Ганною Степанівною, Кушнір Ніною Парфенівною, Латулом Віталієм Григоровичем, Бондар Галиною Григорівною, Кравченком Петром Кириловичем, Бондарчук Ніною Костянтинівною, Луковим Василем Єфремовичем. В 1977 році Борис Михайлович передає шкільні справи молодому колезі Дмитру Миколайовичу Малецькому, який керував школою до 1981 року. На його місце прийшла з Будеїв Зінаїда Григорівна Баландюк. У 1985 році керівництво школою приймає Надія Семенівна Гальчинська з Вінничини. Завдяки молодій енергійній жінці-директору в 1988 році школа стає середньою. Та за сімейними обставинами Гальчинська залишає Івашків. Школу очолює в 1989 році наш односельчанин , колишній учень школи Петро Іванович Погорілий. В грудні 2000 року П.І.Погорілого обирають головою села, а його наступником завуч Івашківської СШ Тетяна Леонідіївна Палясна. Сьогодні  у школі працює 14 вчителів - 11 з вищою освітою, 3-з середньою. Навчається 140 учнів. за цей час понад 50 випускників стали педагогами, успадкувавши професію своїх колишніх вчителів. Продовжували справу вчителів у рідній школі Гуменюк Хрисанф Федорович, Куліковський Костянтин Микитович, Міщенко Петро Романович, Фасоля Галина Данилівна, Притуляк Ніна Семенівна. Нині продовжують навчати дітей Огінська Ганна Іванівна, Ясінська Ганна Яківна, Погорілий Петро Іванович, Бесараб Тетяна Іванівна, Василик Сергій  Анатолійович, Мельник Світлана  Іванівна, Олійник Ніна Василівна, Філіпович Неоніла Станіславівна, Козоріз Росина Петрівна.

Ветерани педагогічної праці, які понад 40 років віддавали свої знання, вміння, талант дітям: Ганжара Ганна Йосипівна, Колісник Ксенія Андріївна, Ободовська  Ніна Прокопівна, Побережна Емілія Іллівна, Куліковський Костянтин Микитович, Жахівська Олена Антонівна, яка нагороджена медаллю "За доблесний труд". Наші ветерани всі починали у важкий повоєнний час. Люди старшого покрління пам'ятають , як голодний 1947 рік вчителі отримували місячну - відро борошна. Самим було важкко, а вони ще й учнів підгодовували, підтримували їх, чим могли.

43 роки пропрацювала в рідній школі Галина Данилівна Фасоля. По 42 роки  трудового життя віддали Івашківській школі і нашим дітям Ніна Максимівна Олійник та Любов Михайлівна Василівна. За довголітній добросовісний труд вони нагороджені медалями "Ветеран  праці". Більше тридцяти літ навчали дітей  грамоти, доброти і вміння  Піддубна Ніна Василівна, Ремішевська Галина Омелянівна, Сауляк Надія Василівна. 

Школа ніколи  не стояла  осторонь сільського життя. Вона  завжди була у вирі подій разом з односельчанами, брала участь у виборах до місцевої, районної, обласної та Верховної рад, у переписі населення і в художній самодіяльності. При школі діяли жовтенятська, піонерська та комсомольська організації. Проводились зустрічі з ветеранами війни та праці.Популярною була військово-патріотична гра "Зірниця". Учні  проходили трудову практику на полях колгоспу і пришкільних ділянках. Допомагали також колгоспу збирати урожай яблук, кукурудзи, овочів та інше. Під час літніх канікул працювали на току. Старші працювали помічниками комбайнерів, дехто пас худобу. Та яким щастям світилися дитячі очі, коли 1 вересня вручали подарунки тим, хто трудився у колгоспі: і велосипеди, і наручні годинники, і набір шкільного приладдя, інші цінні подарунки.

В селі ти є маленькою державою, 

Пиишаєшся не кількістю , а славою,

Тих учнів, що навчались на "відмінно",

Івашківську школу славлячи невпинно.